Як притягнути до відповідальності власника банку ?

Тема банківських спорів є актуальною в Україні ще з кризи 2008 року і активно обговорюється на різноманітних професійних заходах та форумах, час від часу лише розставляючи акцент на тому чи іншому аспекті. На сьогодні акцент стоїть на спорах банків, які виводяться з ринку Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд). Увага юристів прикута насамперед до рішень Верховного Суду, який досить часто сміливо і неочікувано розвертає усталену практику. Тема таких спорів буде актуальною ще як мінімум роки три і на це є свої підстави.

Сьогодні в Україні перебуває в ліквідації 90 банків, балансова вартість їхніх активів становить близько 500 млрд грн, хоча експерти оцінюють таку вартість скромніше – 80 млрд грн.   Сумарний обсяг непогашених кредиторських вимог до цих банків складає понад 230 млрд.грн, тобто недостатність майна вже складає близько 150 млрд грн.

Законодавець передбачив механізм відшкодування такої недостатності майна банку. Так, ч.5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (Закон) каже, що відшкодування недостатності майна здійснюється пов’язаною з банком особою, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов’язаною з банком особою, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду. Якщо не відбулося добровільне відшкодування – ФГВФО звертається до суду. Крапка, законодавче регулювання на цьому закінчується.

На перший погляд все ясно і зрозуміло. Проте, для проблеми масштабом у 150 млрд грн однієї  лише частини 5 статті 52 Закону очевидно замало. На жаль, правило «лаконічність сестра таланту» в цій ситуації не діє, а скоріше навпаки – є шкідливим. І практикуючі юристи-судовики розуміють чому.

Ми спостерігаємо зараз період активного подання Фондом позовів до пов’язаних осіб про відшкодування недостатності майна банку.

На мій погляд, стартові позиції Фонду значно гіршііж у відповідачів, по-перше, з огляду на обмежене правове регулювання даного питання. По-друге, з коштів, які виводилися з банку і в багатьох випадках, по-суті, були крадіжкою, можуть щедро оплачуватися гонорари топових судовиків  для захисту в судах таких схем виведення коштів. Фонд у питаннях оплати гонорарів юристам скований обмеженим фінансовим ресурсом, тендерними процедурами, до того ж оплачує рахунки не відразу.

Сформованої судової практики про стягнення коштів з власників банку ще немає, однак різні підходи судів на початку її формування уже гарантують роботу юристам обох сторін.

Питання, об які ламатимуть списи юристи в судах і на які точно треба буде шукати судам відповіді, як мінімум,  наступні.

Юрисдикція. Пов’язаними з банком особами є або службові особи банку, або його власники, які і в першому, і в другому випадку, як правило,  є фізичними особами. Відтак, на перший погляд, спори на підставі ч. 5 ст. 52 Закону мають бути предметом розгляду цивільного суду. Алееруючись положеннями п. 12 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду у справі № 757/75149/17-ц дійшла висновку, що такого типу спори підлягають розгляду в господарських судах. Так, дійсно, в п. 12 ч. 1 ст. 20 ГПК України зазначеноо спори між юридичною особою та її посадовою особою, яка заподіяла шкоду юридичній особі, підлягають розгляду в господарських судах за позовом власника юридичної особи. Але по-перше, Фонд не є власником банку. З цього приводу  Верховний Суд вважає, що ліквідатор (у цьому випадку Фонд, у тому числі керівник ліквідаційної процедури – його уповноважена особа) з дня свого призначення отримав можливість самостійного прийняття рішень щодо використання майнових активів банку та розпорядження ними, управління банком та керівництва його господарською діяльністю, тобто законодавчо закріплені повноваження ліквідатора прирівняні до обов’язків, які виконує власник, та прав, наданих власнику банку. По-друге, не всі пов’язані з банком особи є саме посадовими особами банку (наприклад, власники банку). Відтак виникає питання куди саме слід подавати позов до такої особи?  Чіткої позиції Верховного Суду з даного приводу поки нема.

Порушене право. Процесуальний кодекс надає право на звернення до господарського суду особі за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. Право звертатися до суду мають також особи, яким законом надано право такого звернення   в інтересах інших осіб. В контексті логіки Закону недостатність майна виникає саме в банку, тому позивачем природньо мав би бути сам банк, як особа право якої порушене. Проте, Закон кажео позивачем у справі має бути Фонд або уповноважена особа Фонду. Відтак, не є чітко зрозумілим чиїх інтересах Фонд має звертатися до суду — в своїх чи в інтересах банку? Це питання в свою чергу породжує наступне.

Кому віддати стягнуті кошти ? Якщо пощастить дійти до цього питання в результаті виграшу Фондом справи, цілком можливо, що відповіді на нього знайти не вдасться. Річ у тому, що відповідно до ч.5.ст.52 Закону кошти, стягнуті з пов’язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, включаються до ліквідаційної маси банку. В той же час та ж таки ч.5 ст.52 Закону регламентує, що ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов’язаної з банком особи. Тобто, Закон допускає ситуацію за якої відбудеться ліквідація банку та виключення його з реєстру, в той час як ще триватиме розгляд справи про відшкодування недостатності майна. Втім, Закон ні слова не каже про те, що має відбутися далі. Кому слід перерахувати кошти, якщо банк буде ліквідовано до набрання законної сили рішенням про стягнення ?

Дія в часі. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» набрав чинності 22.09.2012 року, ч. 5 ст. 52 цього Закону тричі суттєво змінювала свою редакцію, а сам термін  «недостатність майна банку» був введений до Закону лише 12.08.2015 року. В більшості випадків дії/бездіяльність пов’язаних з банком осіб, що завдали шкоди, відбулися до набрання чинності ч.5 ст.52 Закону, а тому беручи до уваги правило про дію законів в часі – дискусія в суді гарантована ;

Позовна давність. За загальним правилом, в судовому порядку можливий захист порушеного права протягом 3 років з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Проте, з якого саме моменту слід обчислювати строк позовної давності в контексті ч. 5 ст. 52 Закону залишається загадкою. Варіантів відповідей декілька :

  • з моменту власне самої дії/бездіяльності ;
  • з моменту запровадження ліквідаційної процедури ;
  • з моменту встановлення недостатності майна, після проведення оцінки майна та затвердження реєстру кредиторських вимог ;
  • з моменту реалізації всього майна банку, тобто тоді, коли стане точно зрозуміло, на яку суму майна недостатньо.

А якщо на ці варіанти відповідей ще накласти тричі зміни до ч. 5 ст. 52 Закону — суду точно буде над чим подумати.

Причинно-наслідковий зв’язок. Фонд буде нести тягар  доказування причинно-наслідкового зв’язку між діями/бездіяльністю пов’язаних осіб та розміром недостатності майна банку. Беручи до уваги складність доказування такого зв’язку в принципі, і, не забуваючи при цьому про строгість і формальність суду – юристами Фонду доведеться нелегко.

Пред’явлення вимог. Також Закон не визначає якого змісту, яким чином та в якому порядку мають бути направлені вимоги пов’язаним з банком особам, які своїми діями або бездіяльністю завдали шкоди банку. Цей етап є важливим, оскільки є імперативним для звернення до суду з відповідним позовом. Тому така нечіткість регулювання може дати ще ряд аргументів юристам відповідачів.

Сказати тривіально, що законодавство України потребує куди детальнішого і глибшого регулювання у цьому питанні, мабуть краще змовчати. Цікавить інше — з якою метою запроваджувалася в такому вигляді норма про відповідальність пов’язаних осіб ? Заспокоїти вкладників, дати можливість власникам уникнути відповідальності чи дати юристам роботу ?

 

Андрій Савчук,

партнер, адвокат, керівник практики вирішення спорів MORIS GROUP